Чим вовк відрізняється від собаки?
Сірий вовк відзначається високим розвитком нервової діяльності, особливо гострими слухом і нюхом. Його високий психічний розвиток в поєднанні з великою силою, винятковою витривалістю і здатністю пристосовуватись до різноманітних умов існування є причиною того, що так вперто переслідуваний людиною з давніх-давен і до наших днів він й досі не винищений.
Вовк сірий — один з найбільших хижаків нашої фауни. Належить до родини собачих. Довжина його тіла понад 120 см. Самці завжди більші за самок.
Зовні вовки нагадують вівчарок, але характеризуються ознаками, що властиві тільки вовкам. У нього велика, широколоба голова, шия коротка, малорухома, морда масивна, видовжена. Очі ясно-коричневі, розміщені косо. Надбрівні дуги опуклі, через що очі здаються запалими й більшими, ніж у собак. Міцний високий загривок і звичка підгинати задні ноги створюють уяву, наче спинна частина його сильного тулуба похила в напрямі до хвоста, а могутня широка грудна клітка відділяється від підібраного черева. Передні кінцівки хоч і стрункі, проте мускулисті й міцні. Рівномірно пухнастий хвіст вовк ніколи не закидає на спину, він у нього завжди висить «поліном».
Забарвлення хутра улітку рудувате, значно темніше вздовж спини і майже до половини хвоста. Узимку у волосяному покриві зникають іржаво-рудуваті відтінки, і забарвлення набуває бурувато-сірого кольору, дещо світлішого на черевній частині.
Поширені вовки на території України нерівномірно: більше їх у лісових районах північного Полісся та гірських хребтів Карпат, рідше зустрічаються в лісостеповій зоні та степових областях, відсутні в Криму.
Типові мешканці лісу, вовки здавна пристосувались і до життя в окультурених ландшафтах. Особливо улюблені місця оселення — зарості чагарників на напівсухих болотах, серед лісового масиву.
Активні вовки переважно в сутінки та в нічні години і лише зрідка їх можна зустріти вдень. Проте там, де їх не переслідують, вони полюють і вдень. У темряві вовки бачать значно краще, ніж інші звірі з родини собачих. Вовк — типовий хижак, який здобуває їжу самостійно, активно шукаючи і невтомно переслідуючи свою жертву.
Основу живлення вовків становлять дикі й свійські копитні тварини — олені, козулі, кабани.
У погоні за ними вовки можуть розвивати швидкість бігу до 80 кілометрів на годину. Полюють вовки також на дрібних звірків, особливо на зайців, ховрахів, мишовидних гризунів, водоплавних та інших птахів, які гніздяться на землі. Як виняток у кормовому раціоні вовків трапляються ягоди, дикі й садові фрукти.
Лігво для виведення малят вовки влаштовують у забезпечених кормом місцях. Будують його в неглибокій норі, заглибині під корінням вивернутого дерева серед бурелому, в широкому кущі колючого чагарника або в заглибині на землі серед густих очеретяних заростей, обов’язково поблизу водойми.
У гірських районах вовки роблять лігво в кам’янистих урвищах, розколинах скель, печерках або завалах.
Раз на рік, у середині березня або на початку квітня, після 62 — 64-денної вагітності вовчиця народжує частіше п’ять — шість сліпих, глухих, беззубих вовченят, які швидко розвиваються і вже в тритижневому віці здатні навіть виповзати з лігва. У місячному віці вони підгодовуються відрижкою, тобто дрібними шматочками проковтнутого батьками, напівперетравленого м’яса. У червні — липні старі вовки вже привчають вовченят до самостійного добування їжі.
Восени (в кінці вересня — жовтні) у молодих вовченят молочні зуби замінюються на постійні. Із цього часу вовченята активно допомагають старим вовкам полювати.
Вовки — небезпечні хижаки. Вони можуть завдавати господарствам великих збитків.
Оселяючись поблизу населених пунктів, вовки нападають на свійську худобу, собак. Особливо небезпечні вони в мисливських господарствах. Вовк, долаючи щоночі великі відстані, незважаючи на те, голодний він чи ні, знищує на своєму шляху всю зустрінуту ним дичину, причому набагато більше, ніж здатний з’їсти. Крім того, вовки — основні поширювачі невиліковної хвороби — сказу.
Останнім часом у зв’язку з твердженням про санітарну роль вовка в природі боротьбу із цим хижаком значно послабили, і, природно, кількість їх знову збільшилась. Тепер виникла потреба посилити контроль за кількістю вовків як на Україні, так і по всіх територіях.
Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.
Останні коментарі: