Їжак — найбільший звірок з ряду комахоїдних, родини їжакових. Довжина його тіла — близько 30 см. Найголовніша особливість — міцний голчастий панцир замість волосяного покриву, який вкриває верхню частину тіла. Голова, горло і черево вкриті жорстким, грубим хутром. Голова витягнута, але не має рухомого хоботка, як у інших комахоїдних. У їжаків велика кількість гострих зубів, які майже не відрізняються один від одного. Тварини легко розгризають черепашки молюсків, тверді надкрила жуків.

Забарвлення голок їжаків, на яких чергуються бурі та сірі смужки, добре поєднується з навколишнім середовищем. Білуватий із сірувато-палевим відтінком волосяний покрив черева різко відмежовується від інтенсивно бурих боків тіла.

Поширені їжаки по всій території України. Вони населяють суходоли, узлісся з добре розвиненим підліском, левади, полезахисні смуги і навіть культурно оброблені поля й сади.

Їжаки — нічні тварини. Спеціальних кубел не будують. Більшу частину дня вони сплять у будь-яких затишних місцях, вистелених сухим листям. Надвечір, після заходу сонця, покидають схованки і до самого ранку розшукують їжу. Особливо активні їжаки в похмуру погоду. Після нічного дощу на піщаному ґрунті чітко видно численні своєрідні сліди їжаків, зовсім не схожі на сліди інших ссавців.

Їжаки живляться дуже різноманітною їжєю. Переважно це комахи, їх личинки, слизуни, молюски, черв’яки. Зрідка вони поїдають жаб, ящірок, дрібних мишовидних гризунів, яких добувають з-під землі, розкопавши їхні нірки. Допомагає їм у цьому виключно тонкий нюх. З рослинної їжі охоче живляться яблуками, грушами, але ця їжа  має для них другорядне значення,іноді їжаки полюють на гадюк.

Побачить їжак змію — потихеньку, непомітно до неї підкрадеться, потім — швидкий кидок і, прикриваючись голками, хапає змію гострими зубами, за що встигне схопити. В’юниться змія, кусає їжака. Та хоч куди вкусить — усюди наштовхується на колючий бар’єр. А їжак раз у раз атакує і намагається вкусити в одне й те ж місце. Коли перегризе хребет, з’їсть змію.

Трапляються, звичайно, і невдачі: приловчиться змія і вкусить колючого в ніс. От тоді біда. Добре, якщо ніс, трохи розпухнувши, поболить і загоїться. Та може їжак і померти від зміїного укусу. Не зразу. Кілька днів мучиться. Досліди показали, що їжак легше разів у сорок переносить зміїні укуси, ніж, наприклад, морська свинка, яка вже через дві-три хвилини помирає від дози отрути, не смертельної для їжака. Однак усе ж таки їжак не абсолютно нечутливий до отрути, як гадали раніше.

Кубло для малят їжак готує в кущах, під оголеним сплетеним корінням дерев або в гнилому дереві з дуплом біля землі чи серед опалого листя. У відкритих місцевостях кубла їжаків бувають у природних заглибинах ґрунту або в покинутій старій норі інших звірів. Рідше самі риють собі неглибокі нори, що нагадують звичайну ямку.

Пізно восени, коли промерзає ґрунт і зменшується кількість кормів, їжаки, зарившись в опале листя і згорнувшись у неміцний клубок, впадають у справжню зимову сплячку аж до березня. У цей час у них дуже вповільнюється дихання (до б раз на хвилину), різко знижується температура тіла, падає кров’яний тиск, серце робить лише кілька рідких ударів на хвилину. Під час сплячки у їжаків більше як на третину зменшується маса, бо протягом усієї сплячки вони не живляться, а живуть завдяки жиру, відкладенному в тілі восени. У зимовій сплячці їжаки перебувають не так довго, як інші звірі.

Прокидаються і стають активними тоді, як сонце вже добре прогріє землю і повністю скінчаться нічні заморозки.

У середині літа, в червні — липні, після семитижневої вагітності самка народжує в кублі, добре вимощеному сухим листям та м’якою травою, чотири — шість їжаченят. Вони сліпі, голі, розміром не більше 6,5 см, дуже немічні, з яскраво-рожевою шкірою, проте надзвичайно швидко розвиваються. Вже через кілька годин після народження малята прозрівають, вкриваються м’якенькими голками, а через тиждень починають лазити. У місячному віці вони вже здатні вести самостійне життя. Через два місяці досягають розміру дорослих, а в наступному році вже стають самі дорослими.

Відгороджений від усіх колючим бар’єром, їжак боїться небагатьох ворогів. Достатньо доторкнутися до їжака, як тіло звірка дією підшкірного шару, кільцевих м’язів негайно скорочується. Голову, ніжки і короткий хвіст він втягує до черева і випростовує голки, надаючи своєму тілу форми колючої кулі. Але є у нього такі вороги, що прориваються через його колючу оборону без будь-яких зусиль. Пугач з них найнебезпечніший. Й інші хижі птахи з довгими кігтями та роговою бронею на лапах (великі сови й яструби), зім’явши колючки, простромлюють їжака своєю нечутливою до його уколів зброєю. Тут усе ясно.

Але як лисиця ухитряється з’їсти їжака, це загадка. Кажуть що вона його, коли він клубком згорнеться, у воду нібито котить, і там він хоч-не-хоч повинен розгорнутися. Отоді руда й хапає колючого за морду. Так чи не так — дослідами поки такі розповіді не перевірені.

Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.