«Руконіжка», або «ай-ай» — ще один нічний діяч із далекої нашої рідні, який живе в бамбукових джунглях Мадагаскару.

Найперше, що робить він прокинувшись, це, як заведено у лемурів, причісується. Старанно чистить, щоб ніде не лишилося сплутаної після сну волосинки, свою чорну шерстку, вушка, очі, ніс. У нього на диво довгі пальці, а третій особливий, тонкий, немов усох. Здається, що самі лише довгі-довгі кісточки в ньому лишилися. Третім пальцем, підігнувши решту, руконіжка й наводить чистоту.

Коли ця справа закінчена, починається головне його рукоділля. Сухеньким пальчиком постукує ай-ай по корі старого дерева, немов дятел дзьобом. Стукотить і, близько приклавши великі чутливі вушка до стовбура, слухає: чи не знайдеться десь порожнеча під корою — тут, значить, хід короїда! Чи не видасть сита личинка себе лякливою метушнею, злякавшись його стукотів.

Якщо таке станеться, ай-ай одразу вводить у дію свої дивовижні зуби, які так багато роздумів і сумнівів завдали зоологам.

Адже зубів в нього згори та знизу тільки по два. І різці — ну просто як у гризуна: без коренів, ростуть усе життя, спереду з емаллю, ззаду — без емалі, бо самозагострюються. Через ці зуби вважали колись, що ай-ай стоять ближче до гризунів, ніж до приматів. Встановили для нього одного навіть особливий ряд. Але відомий англійський біолог Річард Оуен, вивчивши молочні зуби руконіжки, довів, що за всіма ознаками це зуби примата. У дорослих вони, правда, так змінюються, що їхній первородний вигляд і не впізнати. А змінюються тому, що руконіжка хоч і не гризун, та зуби йому потрібні, щоб гризти.

Так, установивши в дереві точну дислокацію ходів, ай-ай починає гризти кору. Прокусивши в ній дірочку, суне в отвір довгий третій палець і, ним підчепивши личинку, виймає на світ божий.

Гризе ай-ай і цукрову тростину, і міцну шкаралупу кокосових горіхів, плоди мангрів.

Коли він знайде яйце, то прогризе в ньому акуратненьку дірочку, потім тим же своїм незамінним пальцем крізь дірочку, не зламавши шкаралупи, дістане весь жовто-білий вміст яйця по частинах і з’їсть.

І п’ є ай-ай саме пальцем! Швидко-швидко «хлебче» ним воду: умочить й обсмокче, умочить й обсмокче.

Майстерно будує ай-ай гнізда — схожі на білячі круглі кулі, півметра в діаметрі, з одним входом. Плете їх з листя пальми і сухими гілками укріплює. У гнізді самка-руконіжка годує своє дитинча з сосків, які в неї на череві, а не на грудях, як належить примату.

Ай-ай мовчазний. Рідко чують його голос — мовби шум, що утворюється під час тертя шматків металу. Та, злякавшись, він кричить «ронгзіт», а не «ай-ай», як гадали спочатку і помилково його так і назвали.

Однак людей ай-ай не дуже боїться і нерідко, замість того, щоб тікати, вступає в бій: дряпається та кусається.

Століттями охороняли його людські забобони: вбити руконіжку, твердило давнє повір’я, отже, підписати собі смертний вирок, який набуде сили не пізніше, ніж через півроку. Якщо трапиться — засне людина в лісі, а руко­ніжка його побачить, то спорудить начебто йому подушку з гілок. Якщо, прокинувшись, знайде людина подушку у себе під головою — бути їй багатієм. Якщо під ногами — незабаром загине, бідолаха, жертвою чаклунства.

Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.