Окремої розмови заслуговують птахи із родини соколових. Недаремно народ склав про них стільки прислів’їв та приказок: «Цар птахів — орел, а сокола боїться»; «Хоч до неба літай, все одно сові соколом не бути» .

За що ж так люблять цих птахів? Насамперед — за сміливість, за відвагу. І, звичайно, за гордість. Хоч би який голодний був сокіл, він до падла не доторкнеться. Свою жертву сокіл бере тільки в повітрі. Це, якщо хочете, дуже благородно: він дає птахові можливість втекти, сховатися від переслідувача.

Як же розпізнати сокола в польоті? Насамперед — по довгих, гострих, як у винищувача, крилах, вузькому, довгому хвосту. А головне — по манері полювання: він це робить не нишком, як, скажімо, яструб, а відкрито.

Усі без винятку соколи корисні, і їх треба всіляко охороняти. Не можна недооцінювати корисну діяльність соколів.

Вони — наші помічники. Хижі птахи, особливо соколи, полюють, як правило, на хворих, кволих тварин. А хвороб у них не менше, ніж у людини: чума, туляремія, енцефаліт, лептоспіроз, орнітоз та інші. Хвора тварина тримається окремо, в неї знижена реакція на звичайні подразники, тобто й на небезпеку з боку хижака. Саме таких і вилучають хижі птахи, виконуючи тим самим роль скромних санітарів.

Звідки хижак знає яка перед ним тварина — хвора чи здорова? А йому знати це не обов’язково. Він переслідує потенціальну жертву, і тільки. Здорова тварина може втекти, а хвора — ні. Радянський зоолог В. М. Гусєв якось підрахував, що з 3441 атаки хижих птахів лише 213 були доведені до логічного кінця: жертву було схоплено. В решті поєдинків перемога була на боці тих, хто уникав зіткнення.

Зараз у багатьох країнах світу прийнято закон про охорону хижих птахів. Діє він і в нас: відстрелю вати, відловлювати та розоряти гнізда будь-яких хижих птахів заборонено.