Птахи спілкуються за допомогою своїх, лише їм притаманних засобів — звуків, рухів, поз. Є в них також мова барв, а в деяких — і запахів. На першому місці в цьому багатому арсеналі стоїть, безперечно, мова звуків. Це дозволяє птахам, не бачачи один одного, передавати різні сигнали на великі відстані.

Де ж народжується звуковий сигнал? У голосових зв’язках, які розташовані у гортані.

Особливості голосу — один із показників спорідненості одного виду з іншим. Крім того, пташині голоси мають і практичне застосування. Нині всі найбільші аеропорти світу мають у своєму розпорядженні так звану орнітологічну службу. Вона веде систематичні спостереження за скупченням птахів поблизу аеродромів, їхньою поведінкою і, в разі потреби, відлякує пернатих, щоб уникнути зіткнення з ними літаків. Для цього гучно відтворюється крик тривоги птахів, які намірилися оселитися неподалік чи зібралися під час прольоту уіітака. Такий метод вже попередив чимало авіаційних катастроф. Подібним чином проганяють із великих фруктових садів птахів, які прилетіли, щоб поласувати ягодами: транслюють крик ляку цих птахів. Почувши його, вони одразу ж летять геть. Але тут треба зробити невеличке застереження: зловживати цим методом не можна, бо інакше птахи звикнуть до цих звуків і не реагуватимуть на них.

І все-таки найцікавіше ось яке питання: про що співають птахи? Коли ми чуємо «зін-зі-вер» великої синиці, курликання журавлів чи тілікання чижів, нам здається, що це просто спів. Насправді це ціла система сигналізації, яка допомагає птахам спілкуватися між собою. Деякі види птахів можуть використовувати як сигнали сотні різних звуків. їх можна умовно поділити на дві групи — закличні й захисні.

Серед закличних сигналів особливе місце займає видовий закличний крик. Це — своєрідний позивний даного виду. За допомогою його птах передає інформацію іншим особинам свого виду. Наприклад, відома пісня зяблика з характерним розчерком в кінці. Це — його видовий закличний крик, який завжди чути на великій відстані. Причому за різних обставин цей крик має різну частоту та інтенсивність і в залежності від цього несе різне смислове навантаження: то означає застереження, то заклик до дії. Інакше кажучи, за різних умов він виконує різні функції.

Дуже цікава ще одна пташина пісня — демонстративна. її ми чуємо лише під час розмноження, точніше — на початку цього періоду. Завдання цієї пісні -г привернути увагу самички й попередити інших самців про те, що ця ділянка зайнята.

Треба сказати, що ми чомусь звикли вважати піснею лише те, що нам подобається: скажімо, спів соловейка, зяблика. А от сокотіння сороки чи тужливе мурмотіння дрімлюги назвати піснею нам ну ніяк не хочеться. Проте це теж пісні, бо вони виконують ту саму біологічну функцію, що й солов’їна пісня.

А який різноманітний спів горобиних птахів! За своє мистецтво більшість птахів цього ряду одержало назву співочих. Це вівчарики й славки, дрозди й ластівки, сорокопуди й королики, синиці й пищухи, повзики й вівсянки. Всіх не перелічити. А от куди віднести грака чи ворону? Невже також до співочих? Авжеж! То нічого, що їхня пісня не дуже тішить слух.

Вона — біологічна ознака виду, і завдяки їй особини протилежної статі знаходять одна одну.

Тільки не треба думати, що варто самичку один раз голосно покликати, і вона одразу ж з’явиться. Це далеко не так. Погляньте за шпаком біля шпаківні? Як він дметься, як виспівує? Навіть неозброєним оком видно, як вібрує його горлечко. А самичка прилітає не одразу. Та це не зупиняє птаха. Він співає й співає, і так старається не тільки шпак. Відомий натураліст В.Г. Гептнер підрахував, наприклад, що лісовий щеврик виконує в цей час 418 пісень за годину. Скільки ж їх набереться за цілий світловий день! Проте інколи зусилля самчика бувають марні. Тоді він лишається сам, без подруги, до наступного літа.

А які різноманітні пташині пісні! У декого вони спадкові. Так, вівсянки, зозулі, дятли, голуби, тетеруки, глухарі одержують у спадок від батьків готовеньку, хоча, треба сказати, досить-таки одноманітну пісню.

В інших птахів складніше, зате цікавіше: вони мають уроджену здатність співати, а от що і як співати — цього їм треба навчитися у дорослих птахів цього виду. Таку «школу» охоче проходять шпаки, зяблики, дрозди, вивільги, чечевиці та інші птахи ряду горобиних.

Нарешті з’явилися пташенята. їм треба спілкуватися з батьками, пізніше — між собою. Знову виникає потреба у звукових сигналах. Цього разу застосовується закличний крик. Завдяки йому батьки на чималій відстані можуть визначити місце, де знаходиться гніздо. Другий, харчовий сигнал малюка змушує матір або батька віддати йому корм.

Серед птахів є дуже здібні звуконаслідувачі. От, скажімо, постукали ви у двері. Почули у відповідь ввічливе: «Зайдіть» — і переступили поріг. Озирнулися. В хаті нікого. Ви зібралися було вийти, але вас зупинив трохи рипучий голос: «Добрий день. Це я». Тільки тепер ви помітили папугу. Вчені вважають, що навчити папугу, шпака, сороку чи грака «розмовляти» дуже легко. Ці птахи в перший рік життя виявляють неабиякий інтерес до всіляких звуків і намагаються наслідувати їх. Тому вимовляти слова, а часом цілі речення, вони навчаються самі. Не всякий папуга — здібний учень. Деякі охоче підхоплюють слова, інші — абсолютно байдужі.

Та не тільки за допомогою звуків спілкуються тварини. От, скажімо, собака. Якщо, побачивши вас, він метляє хвостом, значить, вам нічого не загрожує. Рух його хвоста — це жест для вас. Порухи ваших рук, ніг — жест для собаки.

Цілу гаму жестів, поз, рухів спостерігаємо ми у птахів. Дуже часто вони сполучаються з відповідним звуковим сигналом, доповнюють його, насичують новою інформацією.

Ось півень сів на паркан, випнув груди і прокричав своє дзвінке «ку-ку-рі-ку». Зовсім інша поза, коли він, переможений, полишає поле битви. Поставою, усім виглядом своїм він дає зрозуміти: «Годі! Я здаюся!». А переможець? О! Він випростує крила і дзвінко й гордо співає: «Ку-ку-рі-ку!»