Пересування, тобто здатність переміщатись з одного місця на інше, — одна з найважливіших ознак переважної більшості тварин і відіграє величезну роль в їх житті.

Завдяки активному переміщенню з місця на місце відбувається швидка зміна умов життя, що веде до удосконалення всієї організації тварин, насамперед їхньої нервової системи та органів чуттів. Пересування сприяє активному відшукуванню їжі та її захопленню; отже, живлення стає інтенсивнішим, що приводить до посилення обміну речовин. Тваринам, здатним до швидкого пересування, легше захищатися від несприятливих умов існування, від різних ворогів. Крім того, завдяки переміщенню проходить розсе­лення виду, захоплення нових територій з дещо відмінними умовами життя, а це сприяє вияву мінливості — передумові виникнення нових підвидів і видів.

«Механізм» пересування тварин посилено вивчається біонікою з метою створення автоматів, які найефективніше переміщалися б у різноманітних складних умовах: на морському дні, в товщах води та ґрунту.

Залежно від умов середовища та способу життя у процесі еволюції в тварин виробився певний спосіб пересування: плавання, повзання, лазіння, ходіння, біг, стрибання, планерування, літання.

Особливо різноманітно пересуваються наземні чотириногі тварини. Переважна більшість їх може не тільки ходити, а й бігати, стрибати, плавати, деякі планерують. У них спостерігаються різні види ходи (алюру): дуже повільний, швидкий або повільний рисеподібний крок, швидка рись, стрибок, інохідь, галоп.

Найповільніший вид ходи — це крок, при якому тварини по черзі дуже повільно спираються на три або чотири ноги, виносячи одну з них уперед. Так рухаються, наприклад, черепахи. Невипадково повільність їх пересування увійшла у приказку. Приблизно 400 м проходять вони за годину. Але навіть

серед плазунів є тварини, які пересуваються дуже швидко. До них належать багато ящірок — мешканців відкритих просторів (степів, пустель, напівпустель). Такі ящірки не повзають на череві, а бігають на витягнутих ногах з високо піднятим черевом. За швидкість пересування деякі з ящірок одержали відповідні назви: прудка ящірка, швидка ящірка. До швидкобігаючих належать агами, піщана, такирна та інші круглоголівки, наземні види ігуан, справжні ящірки та інші. Для них характерно пересування швидкою риссю, а деякі з них при швидкому бігові підіймають передні кінцівки і рухаються лише на задніх (деякі ігу­ани, південноамериканські ящірки-бігуни).

Найшвидшим видом пересування є галоп. Він характерний для деяких ссавців: майже всіх копитних, хижаків, білячих, зайцеподібних.

Чемпіоном серед них є гепард. Це хижак з родини кошачих, який плямистим хутром нагадує леопарда. Але багато в чому гепард відрізняється від інших кошачих: тулуб у нього порівняно короткий (близько 130 см), голова невелика, а ноги сильні, довгі й тонкі, з кігтями, які не втягуються. Ці ознаки наближають його до псових і забезпечують швидкий біг. Здобич свою він, подібно до інших кошачих, спочатку скрадає, а потім доганяє, розвиваючи на короткий час величезну швидкість — близько 112 — 115 км/год. Йому потрібно лише дві секунди, щоб біг його сягав вже 70 км/год; 650 м він пробігає за 20 секунд.

Одним із способів пересування деяких чотириногих тварин є стрибки у довжину й висоту. І в цьому способі переміщення є рекордисти. У стрибках у довжину особливо відзначаються кенгуру, зокрема великий сірий та великий рудий. Хоча передні кінцівки цих тварин розвинені настільки, що вони можуть і на них спиратися, коли пасуться, однак стрибки на задніх кінцівках — основний спосіб їх пересування. У цих велетенських тварин на довгих і вузьких І задніх кінцівках з міцними кігтями надзвичайно розвинута мускулатура, що І дає їм можливість здійснювати неймовірної довжини стрибки. Іноді вони можуть стрибати на 12 м у довжину, розвиваючи при цьому швидкість до 50 км/год, але не на довгий час. Деревні кенгуру можуть стрибати на 15 -18 м, але не в довжину, а зверху вниз, з однієї гілки на другу.

Стрибати у довжину доводиться і деяким добрим бігунам — хижакам і

копитним. Так, відомий «спринтер» вилоріг під час бігу може робити стрибок до б м завдовжки, а чорноп’ята антилопа — понад 10 м. Довгі стрибки роблять усі представники родини кошачих, зокрема великі — рись, леопард, тигр, лев, гепард стрибають на значну відстань (гепард до 9 м).

У кожному класі хребетних є свої рекордисти. Так, у класі риб вистрибувати з води на значну висоту можуть такі прісноводні риби, як білий амур і товстолобик. Висота їхніх стрибків досягає 4 м, а довжина — 8 м. У класі земноводних африканська велетенська жаба голіаф стрибає на 4 м. Ті, хто бачив стрибки голіафа, кажуть, що вони подібні до польоту. З птахів вистрибувати з води на льодову кромку висотою до 2 і більше метрів можуть пінгвіни.

Пересуватися по землі з певною швидкістю можуть і безногі тварини. Рекордистами серед них є деякі змії. Здатність пересуватися у повітрі при­таманна багатьом тваринам, навіть типовим водяним мешканцям. Так, у тропічних і субтропічних морях живуть літаючи риби.

Планеруючи польоти можуть робити земноводні, з плазунів найкращим планеристом вважається летючий дракон. Планеруючи стрибки роблять також і деякі ссавці, зокрема шерстокрили — мешканці тропічних лісів Яви, Суматри, Калімантану, Філіппін. їх літальна перетинка вкрита шерстю і сполучає шию, кінцівки і хвіст. Вони — чемпіони серед «планеристів». Стриба­ючи з верхівки дерева, шерстокрили широко розставляють ноги й витягують хвіст, від чого розтягується літальна перетинка, і тоді, майже не знижуючи висоти, вони можуть пролітати до 130-140 м.

Значно поступаються шерстокрилам гризуни-летяги, які дуже подібні до білок. Максимальна відстань їх польоту — 30-60 м.

Справжній політ — це активний рух за допомогою крил. Першими в такий спосіб почали пересуватися комахи. Для них характерна наявність двох або однієї пари крил та сильно розвинених м’язів. У найкращих літунів на такі м’язи припадає 15 — 25% ваги тіла. Рекордистом швидкості серед комах є бабка коромисло: за секунду вона пролітає 32 м, отже, 114 км за годину. Відомі факти, коли австралійських бабок ловили у відкритому морі за 1500 км від материка.

З метеликів найшвидкіснішими літунами є бражники — великі та сильні нічні комахи, передні крила в яких довгі та вузькі і разом з задніми зчеплені в єдину літальну площину. Швидкість польоту таких бражників, як молочайний, олеандровий, мертва голова, сягає до 60 км/год. Ці метелики можуть долати за короткий час велику відстань.

Політ — типовий спосіб пересування птахів. Вся їх організація — зов­нішня і внутрішня будова, фізіологія — підпорядковані польоту. Це — об­тічна форма тіла, легкий і теплий пір’яний покрив, невелика голова з роговим дзьобом, відсутність зубів, перетворення передніх кінцівок у крила, легкий і міцний скелет, полегшені задні кінцівки, могутні груди й м’язи, які Приводять у рух крила, велике серце, що виконує важку роботу під час польоту, інтенсивний обмін речовин.

Перебувати довгий час у повітрі можуть буревісники, альбатроси, грифи, орли, але це завдяки ширяючому польоту (пасивному), при якому птахи використовують вітер або висхідні повітряні потоки, а змахів крилами не роблять. У таких птахів крила довгі, з великою літальною площиною, але грудні м’язи і серце розвинені слабше.

З ссавців до справжнього і тривалого польоту пристосовані тільки ру­кокрилі, їх своєрідні крила — це еластична шкіряста перетинка між видов­женими чотирма пальцями передніх кінцівок, яка переходить на передпліччя, плече, боки тіла, охоплює задні кінцівки (без стоп) і хвіст. На грудній кістці вони мають кіль, до якого прикріплюються грудні м’язи, що приводять у рух крила. Інші пристосування рукокрилих до польоту — це добре розвинені легені й серце, інтенсивний обмін речовин, ехолокаційний апарат для орієнтації. Більшість цих звірків видають ультразвуки, які, відлунюючись від предметів на їх шляху, уловлюються чутливими нервовими закінченнями, розміщеними головним чином у вушних раковинах (так званий козелок), що дає можливість не наштовхуватись на різні перешкоди (ці тварини нічні, органи зору розвинені погано).

Плавання — найстародавніший вид пересування тваринних організмів, але властивий він не тільки водяним тваринам, які постійно живуть у воді, в ній добувають їжу, в ній розмножуються, а й багатьом наземним.

Чемпіонами з плавання вважаються стародавні мешканці морів — кальмари. Завдяки своєму «реактивному двигуну» — лійці — вони можуть роз­вивати величезну швидкість — до 200 км/год. Формою тіла вони нагадують ракету. Рухаються заднім ходом — загостреним хвостом уперед. Ромбовидні плавці хвоста відіграють роль стабілізатора. Чудовими плавцями є кити і дельфіни. Швидше за них плавають риби.