Міст Овертаун, був збудований  приблизно в 1862 році. Популярності набув завдяки собакам, які здійснювали протягом десятиліть суїцидальні стрибки, з нього. Найперший випадок документально зафіксований в 1951 р., а до 1955 р., а до сьогодні смертельних випадків нараховано вже більше п’ятдесяти. За свідченнями місцевих жителів, з мосту кожного місяця стрибала, як мінімум, одна собака, а частіше і більше.

Покінчити життя самогубством до цього мосту приходять переважно великі собаки, з довгими мордами. З  висоти 15 метрів без страховки  стрибають хорти, добермани, коллі і інші породи. Цікаво те, що навіть якщо у самогубці виживали після першого стрибка вони ще раз піднімалися на міст і завершувала розпочате. Помічено, що всі собаки стрибали головою вниз, а улюблене місце для здійснення стрибків знаходилося з правого боку мосту, між двома останніми прольотами.

Місцеві назвали міст проклятим, і почали обходити його. Страхи посилилися, коли у 1994 р., навіжений батько, з криком «ця дитина — Диявол!», скинув з Овертаунского мосту свого малюка, а потім і сам відправився слідом.

Після цієї жахливої трагедії феномен мосту самогубців звернула на себе увагу громадськості. А саме «Шотландське товариство боротьби з жорстоким поводженням з тваринами» відрядило в містечко свого спеціаліста з поведінки тварин Девіда Секстона. Той і вияснив, що земля, яка є улюбленим місцем приземлення собак-самогубців, вся зрита мишами і нірками. Фахівець знав, що сеча самців гризунів дуже сильно діє на кішок і собак. Надалі він провів експеримент, яким  підтвердив свою теорію. Девід посилив запах звірків, що живуть під цим мостом, і розпочав спостереження поведінки собак. І виявилося, що лише 2 з 30 собак, з малими носами і короткими мордами, не помічали запаху і перебували в спокої. Решта відправлялися до джерела запаху, немов зомбовані. «Ніякого  прокляття тут немає: собаки пригають до запаху, така їх природа» — зазначив Девід Секстон.

Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.