Олень благородний — обережний звір з чудово розвиненим нюхом, слухом і зором. Уникаючи найменшої небезпеки, він надійно переховується в гущавині лісових хащ і активний лише вночі. Це найбільший серед наших оленів парнокопитний звір. Тіло в нього довжиною понад 2,5 м, струнке, пропорційної будови, на високих ногах. Голова видовжена, морда широка. Вуха великі, рухливі, видігнуті наперед, стоячі, загострені на кінцях. Шийний відділ сильно розвинений.

Особливо характерні ці олені гіллястими рогами, які мають не менше чотирьох відростків.

Волосяний покрив складається з грубого, ламкого остьового волосу та досить м’якого підшерстя. Забарвлення рудувато-буре, взимку — сірувато-буре. Біля хвоста є світла пляма — «дзеркало», яка поступово переходить у загальний колір забарвлення крупу.

Новонароджені оленята до першого линяння мають чітко виявлену плямистість.

Благородні олені оселяються в досить різноманітних місцях: як у листяних, мішаних, так і в хвойних рівнинних лісах, у гірських лісових масивах. Благородні олені поширені в лісовій частині Криму. Тут вони найчастіше оселяються в гірських лісових масивах, по заліснених схилах з трав’янистими галявинами. Чимало оленів і в Карпатах, де під час міграції їх можна побачити біля підніжжя гір, уздовж схилів, аж до верхньої межі деревної рослинності, якщо ці місцевості безлюдні. Тут вони переважно тримаються масивів з добре розвиненим молодняком і густим підліском.

Живляться ці тварини різноманітною рослинною їжею, але переважають листя, бруньки, однорічні пагони дерев і чагарників. Улітку значне місце в живленні посідає й трав’яниста рослинність, мохи, гриби та різні ягоди.

По узбережжях водойм олені охоче поїдають викинуті на берег водяні рослини, багаті на мінеральні та білкові речовини. З листяних деревних порід частіше їдять гілки дуба, бука, ясеня, верби, дикої яблуні, груші. З трав’янистих рослин велике значення у їх кормовому раціоні мають злакові, особливо у весняний період.

Вимушеним кормом, коли не вистачає основних, є соснова хвоя. Олені споживають її дуже рідко, вона спричинює порушення нормальної діяльності шлунково-кишкового тракту, особливо у молодняка.

Пасуться олені (звичайно, з перервами) від заходу сонця і поки не зникне ранкова роса, але взимку і восени у похмуру погоду вони активні протягом дня. Переважна більшість оленів живе невеликими родинними групами, ватажками яких є старі самки. Старі самці ведуть самітній спосіб життя, надаючи перевагу в цей час відлюдним, затишним урочищам. Лише пізно восени і взимку вони нерідко збираються у великі стада. Наприклад, у західних районах України, у Карпатах у цей час зустрічаються стада з 30 і більше особин.

Паруються олені не весною, як переважна більшість ссавців, а восени. Парування супроводжується запеклими бійками самців, які наповнюють у цей час лісовий масив голосним ревінням.

У кінці травня — в червні, після близько 9-місячної вагітності, самки оленів щороку народжують частіше одне теля. Воно добре сформовано, але перші два-три дні лежить нерухомо, затаївшись у затишному місці в гущавині трави, серед заростей папороті і піднімається лише, щоб поласувати молочком матері. У цей час від ворогів їх добре оберігає захисне плямисте забарвлення. Не досягнувши навіть тижневого віку, оленята намагаються йти за матір’ю, хоч ще не досить твердо стоять на ногах. У цей час разом з нею вони старанно ховаються в густих хащах. Двотижневі оленята бігають і скачуть, а ще через деякий час вже не відстають від стада. У вересні, коли оленята повністю перейдуть на підніжні корми, дорослі самки приєднуються до самців.

Статевозрілими самки стають у дворічному-трирічному віці. Перше теля у них звичайно народжується на третій рік. Самці беруть участь у розмноженні після 4 — 5-річного віку.

Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.