Павуки — це не комахи. Хоча б тому, що у них не три пари ніг, а чотири, тіло не насічене й складається не з трьох помітних частин, а з двох — головогрудей і черевця.

Різні павуки надто відмінні один від одного і по величині, і по забарвленню. Але всі вони мають однакову будову, незважаючи на різні умови існування й різний спосіб життя. Перше що звертає увагу, це «фігура» павука — голова зрослася з грудьми, а тому не має шиї, черевце з’єднане з ними тоненькою «талією». Кількість ніг — теж важлива ознака. їх — вісім.

Є й третя, дрібніша, ознака. Це — відсутність вусів. Комахи мають вуса, раки — аж дві пари їх, а павуки — жодної. Зате є у них хеліцери — гострі гачки. Вони складаються з двох члеників: згинаючись, одна половинка гачка входить в іншу, як складний ніж. У разі потреби ніж розкривається, і гострі гаки встромляються в жертву. Всередині хеліцерів — крихітні канальчики, з’єднані з отруйними залозами. Тому павук не просто кусає — у ранку потрапляє отрута, яка вбиває жертву. Хеліцери слугують і для інших цілей — павук розминає здобич, перерізає павутину, за їх допомогою перетягує кокони.

Незвичайні у павуків і очі — їх, як правило, вісім. Шести-, чотири-, двоокі й сліпі — виняток.

Дуже своєрідна і внутрішня будова павуків. Так, комахи дихають трахеями. Павуки дихають як завгодно: легенями; трахеями; легенями й трахеями. Серце павука — примітивна мускульна трубка, яка стискається 30 — 50 разів за хвилину в стані спокою і 200 разів під час руху — втечі або бійки. Серце і система кровообігу у них дуже своєрідні. Деякі павуки мають на ногах лише згинні м’язи. А розгинає їх… гемолімфа — це рідина, яка декому з тварин замінює кров. Ноги в цих павуків — немовби порожнисті трубки, куди під великим тиском надходить кров, і вони, ніби шланг, коли до нього сильним струменем іде вода, розпрямляються. В цю мить павук і робить крок або стрибок. Потім кров швидко відступає, і тоді діють згинальні м’язи.

Але найдивовижніше що є в павуків — це павутина, точніше — здатність павуків снувати її. Спочатку павуки використовували павутину лише для влаштування яйцевих коконів, потім — для тенет, у які ловили здобич. Поступово, протягом багатьох тисячоліть, павутина набувала дедалі більшого значення. Тепер для багатьох павуків це захисток і пастка, дім і фортеця, у яких вони створюють особливий мікроклімат; завдяки павутині павуки часто не залежать від зовнішніх умов, можуть жити під водою, витримувати міцні морози. І завдяки саме павутині вони взаємодіють із навколишнім середовищем.

У класі павукоподібних учені налічують зараз приблизно 40 000 видів. І вивчає їх наука, яка зветься арахнологія.

Павуки — істоти дуже давні. Коли на суші ще не було тварин — приблизно триста п’ятдесят мільйонів років тому (весь тваринний світ тоді був у воді) — пращури павуків уперше зробили спробу вибратися на суходіл. І минуло багато й багато тисячоліть у жорстокій боротьбі за існування, у якій врешті-решт перемогли слабкі й ще дуже погано пристосовані предки нинішніх павукоподібних. Так, вони стали першопрохідцями задовго до появи комах на нашій планеті. Вчені вважають, що комахи-літуни з’явилися на сто мільйонів років пізніше, ніж павуки. Коли ж на землі з’явилися пралюди, павуки вже міцно оселилися на планеті, добре пристосувалися до життя і вже були такими, якими ми бачимо їх тепер.