Сьогодні немає країни, в народних переказах якої не фігурували б дівчата з риб’ячими хвостами замість ніг. Фантастичних морських істот різні народи називали по-різному: сиренами, русалками, морськими дівами, наядами. А які ж реальні істоти стали прообразами міфів про русалок, морських дів? Вчені відповіли на це питання, давши назву сирени ряду водяних ссавців, до яких належать ламантини, дюгоні й морські корови Ламантини, як й інші сиренові, живуть у тропіках на мілководних ділянках біля берегів моря, в затоках або гирлах річок, а коли ті розливаються -заходять в озера й заболочені місця. У густих заростях морських і прісноводних рослин, які ростуть на глибині від 80 см до 4 м, тварини пасуться. Як і всі жителі тропіків, ламантини потребують сталої високої температури і не переносять холоду.

У родині ламантинів три види: американський, африканський І амазонський.
Розміри тіла ламантинів — до 4 м завдовжки і масою до 400 кг. Тіло веретеноподібне, вкрите товстою шкірою. Передні кінцівки — це невеликі плавці, які правлять тварині під час плавання за кермо. Задніх ніг у нього немає, вони зрослися в довгий хвіст. У м’язах тулуба є рудименти таза й стегна. Передні ласти, м’язи яких дуже розвинені, гнучкі й рухливі. За допо¬могою ластів ламантини плавають, повзають, перевертаються з боку на бік на суші, стискають обома кистями водяні рослини й спрямовують їх у рот.
Шкіра охоплює пальці досить щільно, позбавивши їх рухливості. Про розчленування кисті нагадують тільки залишки нігтів у вигляді копитець. Найбільшу участь під час плавання бере горизонтальний хвостовий плавець, який має вигляд ракетки для настільного тенісу. Ламантини можуть плавати різними темпами: повільно — швидкість 1/3 кілометра за годину, як крейсер (3-7 км/год) і швидко (18 — 25 км/год). З великою швидкістю вони плавають під час втечі від ворога і можуть пропливати лише 100 м.

Не маючи задніх кінцівок, але відчуваючи потребу в періодичному спиранні на дно водойми навіть при вертикальному положенні тіла, тварина використовує з цією метою горизонтально розширений на кінці хвіст. Скелет хвостового плавця має товсті міжхребцеві диски, а відсутність міжхребцевих суглобів, починаючи з останнього грудного хребця, значно поліпшує рухливість хребта. Прекрасно розвинені своєрідні кісточки, які, очевидно, не лише захищають хвостові судини, а й є важелями прикладання сили м’язів — згиначів хвоста. У момент згинання накопичується енергія деформації, і тільки зникне розслаблення нижніх м’язів, як автоматично повертається хвіст у вихідне положення.

Спеціалісти з гідробіоніки зацікавилися будовою і роботою хвостового плавця ламантина і порівняли його з хвостом інших морських ссавців. Виявилося, що у ламантинів хвіст значно поступається своїми гідродинамічними властивостями перед хвостом дельфінів. У місці з’єднання тулуба з хвостом у ламантина є одна-дві великі поперечні складки, що дають можливість тварині підгинати під себе хвіст.
Череп ламантина низький і широкий. Має багато спільного за будовою з черепом парно- і непарнокопитних, слонів і даманів. Голова ламантина порівняно з величезним тулубом маленька, рухлива, спереду дещо притуплена, очі ніби розсунуті й спрямовані трохи вгору. На кінчику морди містяться ніздрі, які мають клапани. Останні відкриваються тільки під час вдиху й видиху. Через певні проміжки часу ламантини піднімаються на поверхню, щоб поповнити запаси повітря. Під водою знаходяться 5-10 хвилин, рекордним вважається 16 хвилин.

Цікавими є такі дані. Тривалість відкривання ніздрів у ламантина 5-7 секунд, а тривалість дихання — 3-7 хвилин. Протягом цього часу тварина кілька разів (іноді 6-7) замінювала повітря в легенях. Хоча об’єм легень у ламантина приблизно в три рази перевищує об’єм легень у наземних ссавців, а під час пірнання ритм серцевої діяльності сповільнюється від 150 до 4 — 15 ударів на хвилину і температура тіла знижується на 4°С, все ж під водою вони можуть бути лише обмежений час і змушені підніматися на поверхню, щоб наповнити легені киснем.

Ламантини живляться переважно мілководними водяними рослинами. У багатьох видів рослин, якими живляться тварини, до складу клітин входять кремній, нітрати й оксалати. Ці елементи перешкоджають перетравленню рослин і значно знижують їх харчову цінність. Саме тому у ламантинів пере-міщення зубів та їх стирання стали пристосуванням до перетирання рослин, які містять кремнезем. Перетравленню їжі сприяють мікроорганізми, що містяться у кишечнику ламантинів. Денний раціон становить понад 30 кг рослин. Відомий факт, коли два ламантини протягом 4 місяців повністю вичистили від водоростей один з каналів Гайяни завдовжки 1500 м і завширшки 8 м.
Наявність їжі й відсутність ворогів спричинило те, що органи чуттів у ламантинів розвинені менше, ніж в інших водяних ссавців. Досить добре розвинений слух, слабше — нюх, а найгірше — зір. Під водою ламантини бачать погано. Вій і слізних залоз у них немає. Проте є залози, секрет яких захищає очі від шкідливого впливу морської води.

Унікальне серце у ламантинів: воно має порівняно малі розміри (в 1000 раз легше від маси тіла) й поділені на двоє шлуночки. Цікаво, що електрокардіограми ламантинів і слонів виявилися подібними.
Умови розмноження ламантинів зовсім не залежать від їх розповсюдження: маля народжуються в будь-яку пору року. Шлюбні ігри проходять переважно в травні — липні і продовжуються тижнями. Вагітність ламантинів у неволі триває 5-6 місяців. Самка дбайливо охороняє маля і не залишає навіть тоді, коли їй загрожує небезпека. Годує його молоком майже півтора року. Наприкінці першого року життя маля досягають 112 — 132 см завдовжки і тільки наприкінці третього року життя збільшують довжину вдвічі. Статевозрілими стають у 3-4 роки, довжина тіла в цей період досягає 2,5м.