Ссавців на Землі порівняно з іншими тваринами небагато — приблизно 3500 видів і певна кількість підвидів. Щоправда, деякі вчені не визнають підвидів і вважають, що ссавців існує близько 4500 видів. Але коли навіть і так, це все одно небагато, і може скластися враження, що у зоологів, які вивчають ссавців, мало проблем. Відкривати начебто вже нікого — де знайдеш невідому науці велику тварину, якщо вся Земля вже вивчена й досліджена? Нехай комахи якісь невеличкі, жаби або ящірки або принаймні птахи — їх іще можна відкрити, ще можуть десь зберегтися невідомі науці види. А невідомі ссавці — річ сумнівна.

Вивчати вже відомих ссавців також ніби й не вельми цікаво: люди займаються ними давно — і анатомують, і приручають, і дресирують, і про звірів їм вже все відомо.

Так, на початку XIX століття видатний французький натураліст Жорж Кюв’є заявив, що «надія виявити нові види чотириногих — дуже мала».? Услід за цим було відкрито багато нових, зовсім не знаних раніше ссавців.

На початку XX століття один маловідомий, але дуже самовпевнений німецький зоолог висловив думку, що з закінченням XIX століття закінчуються й зоологічні відкриття. На це XX століття «відповіло» принаймні півсотнею дивовижних відкриттів — список великих мешканців нашої планети поповнився невідомими досі істотами. Перша серед них — такий незвичайний звір, як окапі. Це — важка й м’язиста тварина завбільшки як великий осел, на ногах у неї — копита, а на голові — невеличкі ріжки. Найдивовижніше з’ясувалося пізніше: нововідкритий окапі виявився близьким родичем жирафа. Це з’я­сувалося не одразу, зоологам довелося багато попрацювати, але справа була варта того: невеличкі окапі й найвищі у світі тварини виявилися близькими родичами — мали спільного предка. Слідом за окапі був відкритий новий вид слона. Цей слон одержав назву кругловухого, але багато хто називав його «малюком» — він виявився на метр з лишком меншим, ніж відомі вже африканські слони, і мав у п’ять — десять разів менші й тонші ікла.

Але хоч який малий цей слон порівняно зі своїми родичами, 2,5 метра заввишки — не так і мало. Тому новий вид слона, якого виявили невдовзі після відкриття кругловухого, викликав особливий інтерес: він справді був «карликом», якщо порівняти навіть із кругловухим, — менше двох метрів у висоту. І може, став би цей слон найзнаменитішим, але відібрав у нього славу ще один слон — водяний.

Водяний слон (а так він названий тому, що, як і бегемоти, живе біля води і не йде далеко від неї) виявився ще нижчим, ніж слон-карлик: приблизно півтора метра у висоту!

Нині зоологи налічують вже 12 різновидів слонів в Африці. Які з них нові види, які підвиди — ще треба з’ясувати. І, можливо, з’ясовуючи, люди зроблять нові відкриття. А може, за цей час стануть відомі ще якісь слони — хто знає!

Здавна живе у Південній Америці тапір — звір, трохи схожий на слоненя і на бегемота. Тому він увійшов до списку чотириногих під ім’ям південноамериканського тапіра. І коли з Індії надійшло повідомлення, що там виявили тапіра, схожого на свого південноамериканського родича, вчені не хотіли вірити: як це так — однакові тварини і в Америці, і в Азії?! Але проти фактів не підеш — й індійського тапіра довелося визнати. Однак тапіри ніяк не давали вченим спокою: ледве вщух шум, викликаний відкриттям чепрачного тапіра (так назвали відкритого в Індії), як стало відомо, що тапіри знайдені на острові Суматра. Але не чепрачні, а зовсім чорні, без жодної плямочки.

Знову новий вид? Можливо, й так. І можливо, що це не останнє відкриття тапірів.

Майже півстоліття «відкривали» вчені гігантського суданського носорога. Він і справді гігант: вагою близько двох тонн, завдовжки понад п’ять метрів, заввишки понад два і з більш ніж півметровим рогом. Перші дані про існування цих гігантів вчені одержали у 1900 році, а перших живих носорогів, яких змогли по-справжньому вивчити, — аж у 1950 році.

У нашому столітті була відкрита й гігантська свиня — люта тварина, близько двох з половиною метрів завдовжки і майже півтора метра заввишки. Був також відкритий і карликовий бегемот — легендарна тварина, добре відома місцевим жителям (вони вважали її за дуже злу й кровожерливу), але яка ніяк не давалася до рук вченим. Врешті-решт цей бегемот був відкритий і для науки. З’ясувалося, що він і справді маля — удвічі менший від звичайного і, до того ж, дуже добродушний звір. На відміну від своїх родичів, досить довгоногий, добре бігає і в разі небезпеки ховається не у воді, а в лісі, де взагалі вважає за краще перебувати більшу частину часу. Вагомими подіями у зоологічній науці XX століття можна вважати також відкриття гірської горили — людиноподібної мавпи, і нового виду кита, і маленького мешканця Австралії — діблера, якого вважали вимерлим. Та багато нового ще скоїться зоологам у майбутньому.

Ми будемо вдячні за залишений Вами коментар про данну статтю, а також за реТвіт своїм друзям.